Історична довідка

Історія с. Росоша

Перші письмові згадки про Росошу відносяться лише до ХVІІІ ст., але ряд факторів вказують на більш давнє заселення цієї території.

Походження назви села

Є тут скіфські кургани, черняхівське поселення ІІ-ІV століть. В період Київської Русі на цих степах кочували її союзники чорні клобуки – «свої погани» (від чого походить назва р. Поганки, яка протікає через Росошу). З мови кочівників можна було вивести і топонім «Росоша», де «росу» і «ош» означають «село» і «місто», а відтак все разом – «містечко».

Село було вигідно розташоване на перетині доріг, що вели у Липовець, Лінці, Погребище, Оратів, і до залізниці. Сюдою проходив Чумацький шлях. Можливо, що назва Росоші пішла від слова «розсоха» - розвилка доріг. Є також версія, що поселення виникло на «розсохах» - тобто межиріччі двох річок: Поганки та Росавки (чи Русавки).

За іншою, більш поширеною в селі версією, назва села походить від прізвища його засновника – «пана Рососького», як називали його селяни, а у Подимному описі Брацлавського воєводства за 1629 р. записаний як польський шляхтич Ян Росовський.

Топоніми

У селі є ряд кутків, походження назви яких має свою історію.

У середині XVIII ст. село у свою власність повернули князі Четвертинські (в ХІХ ст. успадкували Ліневичі). Згадка про них залишилася в назві одного з кутків села – Голадівка. Одного з князів звали Геліодор (а по селянському Галядор). Дорогу до його маєтку селяни прозвали «Галядоровою», або ж «Галядорною». З часом ця назва змінилася на більш зручну Галядовку або Голадівку.

Одним з «відгалужень» роду Четвертинських були Врублевські, які теж згадуються в документах як росошанські пани. Наприкінці ХІХ ст. село було, очевидно через борги, продано іншим польським шляхтичам – Мазаракі, більш відомим у селі як «Мазураки». Вдова Едварда Вацлавовича Мазаракі – пані Мазурачиха загатила став на р. Росавці, відомий як Панський і поставила на ньому водяний млин.

Між панським маєтком і ставком був город і баштан. Тому ця місцевість і сьогодні має назву Огруд (польською – «город»). Огруд далі переходить у Пеньки – так в селі називали куток, де був великий панський сад. В перші роки радянської влади сад викорчували і віддали під забудову. Тому селяни казали, що будуються «на пеньках».

Куток в іншому кутку села має назву Кузьменчиха. До резолюції це були грунти куркуля Кузьменчиха.

Місцевість протилежного кінця села має назву Костючка. Вона являє собою виярок з містком на дорозі. На початку ХХ ст. тут «промишляв» бандит Костюк. Він грабував купців, які їхали з товаром і просто проїжджих людей.

Розвиток

Із опису 1796 р. читаємо: «Росоша село, в ньому: церква дерев’яна Святого великомученика Дмитрія, дім посесорський дерев’яний, млинів на ставу два на чотирьох поставах… Спадкове володіння поміщика Михайла Яловецького, а володіє шляхтич Мацевич. Жителів: 630 чоловічої і 633 жіночої».

На початку проведення селянської реформи у Росоші проживало 1406 православних, 10 римокатоликів і 40 євреїв. Землі в маєтку (куди входила і Богданівка) числилося 4340 десятин. Дмитрівська церква 5 класу, перебудована в 1851 році і відремонтована у 1884 р. мала 78 десятин. З 25 вересня 1860 р. в селі стала діяти школа. З 1866 р. Росоша стала волосним центром.

У 1900 р. в містечку Росоші уже було 399 дворів і 2073 жителі (923 чоловіки і 1150 жінок). Вони займалися землеробством, їздили на заробітки в Херсонську і Бесарабську губернії. Із 3763 десятин 1871 належала поміщикам, 87 церкві, і лише 1805 селянам. Найбільшим поміщиком був князь Геліодор Мартинович Святополк-Четвертинський.

Далеко вперед пішов соціально-економічний розвиток села, де крім церкви і церковно-парафіяльної школи були: цегельний завод, 3 водяних і 6 вітряних млинів, 2 просорушки, 5 кузень. Продовольчий капітал на 1 січня 1900 р. склав 13674 рублі 86 коп., а мирський 2974 рублі. Пожежний обоз складався із 5 діжок, 5 багрів, 5 відер і драбини. У 1913 році стала до ладу знаменита Росошанська солом’яно-упаковочна і картонна фабрика.

Після проведення Христинівської залізничної гілки по колишньому Чорному шляху шляху у 1890 р. за 11 верст від повітового міста збудували залізничну станцію Липовець. При ній знаходився 1 прийомний мокт, 1 фельдшер, а також пожежний обоз. Службу у 5 дворах проходили 53 чоловіки (28 чоловік і 25 жінок). Діяла телеграфна і земська поштова станції, які обслуговували жителів Росоші.

Майже відразу при станції виник так званий «посьолок», де у 4-х дворах замешкало 11 жителів. Вони займалися торгівлею хлібом та іншими продуктами. Під посьолком числилося 2 десятини землі.

26 жовтня 1901 р. Росошу спалив вогонь, а 8 вересня 1909 р. знову згоріло 19 дворів. Не обминуло село і революційні хвилювання 1905 р. Восени 1912 р. селяни знову виступили проти обкопування землі поміщика Мазаракі.

Революційні події 1917-1920 рр. привели до поділу земель поміщика Мазаракі: кожному селянину наділили по 2,5 га. Та в 1918 р. німецькі інтервенти здійснили розправу над росошанами, палили хати, забирали худобу.

В червні 1920 р. за допомогою кіношників Котовського тут встановилась радянська влада, в 1924 р. виник перший ТСОЗ, до якого увійшли 17 дворів.

З початком колективізації у 1929 р. був організований перший колгосп ім. Тараса Шевченка, а через 5 років другий колгосп ім. XVII парт з’їзду. Вони мали 2949 га землі, 180 пар коней і возів, 270 плугів, 10 сівалок, 60 борін.

Село багато втратило під час сталінського терору. За 2 роки до колективізації в 761 дворі Росоші мешкали 3101 житель. Крім українців було 7 росіян, 129 євреїв, 15 поляків. Назву села «зросійщили» на Россоша.

До сільської ради входили такі населені пункти, як залізнична станція Липовець (230 жителів), Росошанська ферма або Геліодоров (42 жителі) і 4 чоловіки працювали на водокачці (споруджена ще 1890 р.).

У спецповідомлені ДПУ від 15 липня 1932 р. Росоша згадується кілька разів. На цю дату там померло уже 36 осіб і опухло від голоду до 300 (в кілька разів більше ніж в інших селах Липовецького району). В цьому ж документі є натяк на пасивний опір росошан: «В селі Росоша зупинилась паперова фабрика у зв’язку з відмовою робітників від роботи через відсутність продовольства». А в 1933 р. вже їздила підвода і живих вивозили на цвинтар, про Росошу дізналася вся область, коли з трибуни партконференції уповноважена Пашковська заявила про «багато пухлих, голодних…». У 1933 р., уже за незалежної України, на сільському кладовищі звели пам’ятник жертвам Голодомору – перший на Липовеччині. Про масштаби Голодомору і репресій свідчать дані перепису 1939 р.: у Росоші тоді мешкало 3148 осіб (майже стільки, як наприкінці 1920-х років).

Друга світова війна також не оминула Росошу. Вже через місяць після початку війни, 24 липня 1941 р., ворожі війська ввійшли в Росошу, а ранком наступного дня на ст. Липовець. За роки окупації загинуло чи були розстріляні більше двох десятків Росошан, 88 відбули на примусові роботи до Німеччини. За визволення Росоші полягло більше 200 радянських воїнів, з фронту не повернулося 237 сільчан.

Першими об’єктами, які відбудувалися були школа і паперова фабрика. У наказах та звітах відзначалася ударна робота комуністів і комсомольців села. У 1945 р. відновила роботу сільська лікарня, трохи пізніше – Будинок культури і бібліотека. Відбудовувати залізничну станцію теж почали відразу після визволення.

У 1950 р. два росошанських колгоспи було об’єднано у колгосп ім. Карла Маркса.

У 1959 р. в колгоспі було відкрито радіовузол. Редакційна колегія вузла випускала щотижневу радіогазету під назвою «Вила в бік».

За головування Михайла Никифоровича Шумника в колгоспі побудовано млин. Значний внесок у розбудову колгоспної інфраструктури вніс Сергій Васильович Юрченко, що головував з 1975 по 1979 рр. За значні досягнення справи колгоспного будівництва він був нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора». П'ятнадцять років, з 1981 по 1996 р., колгосп очолював Микола Сергійович Матвега. Він перший в районі почав газифікацію села, побудував дороги, новий Будинок культури, дитсадок.

1995 р. колгосп ім. Карла Маркса перетворено у КСП. Пізніше – у 2000 р. – у СВК «Росошанський». У 2006 р. землі СВК було здано в оренду фірмі «Нафком-Агро», а з 2008 р. – фірмі «Зернопродукт».

За роки колгоспного будівництва в Росоші ряд колгоспників удостоїлись високих державних нагород.

Все своє життя у росошанській лікарні пропрацював чудовий лікар Володимир Андрійович Слободянюк, що був удостоєний Ордена Леніна.

З 2003 р. територіальну громаду с. Росоші і с-ще Липовець очолює Володимир Андрійович Сличук. За цей час село ввійшло у число кращих сіл району і області. Завершено його газифікацію, майже всі сільські дороги мають тверде покриття, здійснено реконструкцію та капітальний ремонт Будинку культури та школи, де також впорядкована територія, ремонт дитячого садка, амбулаторії, приміщення сільської ради, функціонує сучасний дитячий майданчик, безкоштовний тренажерний зал, оснащений усім необхідним для зайняття спортом. Також працює Росошанське відділення постійного перебування громадян похилого віку. Завершено роботи по освітленню вулиць села. Через усі вулиці села та с-ща Липовець протягнуто водогін. Кожен житель має доступ до чистої та якісної води.

На території Росошанської сільської ОТГ функціонують такі підприємства та організації ТОВ «Прод-мова ЛТД», ТОВ «Мова ЛТД», ПрАТ «Рамбурс», Залізнична станція, Укрпошта, ЗАТ «РАЙ Агросервіс», ТОВ «Кусто Агро», Липовецький паливний склад, ПрАТ «Зернопродукт МХП», Росошанська дільниця ветеринарної лікарні, Росошанське відділення «Ощадбанк», кооператив «Джерело», на території с. Очитків господарську діяльність проводить ПрАТ «Агрофорт», ТОВ «Агробуд», СВК «Маяк» с.Медівка, які орендують земельні паї.

Росошанська територіальна громада, на чолі з Володимиром Андрійовичем, одна з перших подала документи на розгляд Верховної ради щодо об’єднання, ще у серпні 2015 року.

І, нарешті, 29 жовтня 2017 р. у Росошанській об’єднаній територіальній громаді відбулися вибори голови територіальної громади та депутатів сільської ради.

Проведення виборів стало заключним етапом об’єднання територіальних громад та набуття повноважень новими органами самоврядування.

До складу Росошанської сільської ОТГ увійшли населені пункти: с. Росоша, селище Липовець, с. Очитків та Люлинці.

Сільським головою обрано – Володимира Андрійовича Сличука.

Історія нашої громади почалася з нової сторінки, адже перед нами стоять нові завдання, проблеми та виклики, які потребують негайного вирішення.